Михайло Опанасович Булгаков народився 15 травня 1891 року в Києві в інтелігентній родині, де освіченість і творчі задатки були в пошані. Його батько, Опанас Іванович Булгаков, був видатним теологом і професором Київської духовної академії, глибоко зануреним у богослов’я та історію церкви. Володіючи кількома іноземними мовами, він часто полюбляв занурюватися в літературні роздуми, хоча залишав їх завжди при собі й не публікував. Імовірно, син успадкував саме від батька свій письменницький талант і схильність до творчості.
Мати письменника, Варвара Михайлівна (у дівоцтві Покровська), походила з сім’ї священнослужителя і викладала в жіночій прогімназії. Вона присвятила себе дітям і дому, відмовившись від професії, щоб ростити сімох спадкоємців. Її глибока ерудиція та музичні таланти зробили її серцем великої родини. Михайло, старший із дітей, був тісно пов’язаний із чотирма сестрами та двома братами, і спогади про його турботу про них збереглися в історії сім’ї. Дім Булгакових часто наповнювався звуками музики: Варвара Михайлівна грала Шопена на роялі, Панас Іванович акомпанував їй на скрипці, а діти співали романси, створюючи атмосферу єдності й тепла, в якій зростав майбутній великий письменник.
Сімейна дача в селищі Буча під Києвом, була важливим місцем у житті Булгакових. Побудована 1900 року, вона стала справжнім «гніздом» для всієї сім’ї, куди вони вирушали за натхненням і усамітненням на природі. Тут Михайло з ранніх років виявляв свою пристрасть до театру, організовуючи домашні вистави та займаючи головні ролі в інтермедіях, якими керувала його мати, Варвара Михайлівна.
Вплив Києва на творчість Булгакова
Середню освіту Михайло здобув у знаменитій 1-й Київській гімназії, відомій своїми викладацькими традиціями, закладеними видатним хірургом і педагогом Миколою Пироговим. Тут формувалися майбутні зірки науки, літератури та театру, а педагогічний склад вигідно відрізнявся від інших гімназій. Випустившись 1909 року, Михайло вирішив вивчати медицину, і вступив на медичний факультет Київського університету.
Навчання Михайла збіглося з Першою світовою війною, і він активно долучився до допомоги нужденним. Вже у 1914 році, будучи студентом, Михайло брав участь у відкритті лазарету в Саратові, а потім, 1915 року, працював лікарем-санітаром у Київському військовому госпіталі на Печерську. Весь цей досвід, як і театральна атмосфера Києва, сформував його як майбутнього драматурга, чиї твори стали невід’ємною частиною світової літератури.
1916 року Михайло Булгаков завершує навчання з відзнакою, отримавши звання лікаря, і відразу вирушає на фронт, ставши добровольцем Червоного Хреста. Йому належало служити на Південно-Західному фронті в розпал Брусиловського прориву, де він почав працювати в польових госпіталях Кам’янця-Подільського, а пізніше — у визволених Чернівцях. Однак незабаром молодий лікар був змушений покинути фронт: медики були потрібні в сільських лікарнях. Булгакова призначили завідувачем Нікольської земської лікарні в Смоленській губернії, де він став єдиним лікарем в окрузі.
До кінця 1917 року Михайло намагається повернутися до Києва, але отримує відмову, оскільки в Москві в розпал революції панують заворушення. Лише в лютому 1918 року він разом із дружиною повертається додому, де вечорами починає записувати враження зі своєї лікарської практики, які згодом складуться в «Записки юного лікаря». У вересні 1919 року Булгакова на посаді військового лікаря направили до Владикавказу.
З приходом 1920 року, коли Владикавказ залишають білогвардійці, Булгаков залишається в місті, незважаючи на хворобу на тиф. Працюючи у Владикавказькому ревкомі, він енергійно керує літературною і театральною секцією, влаштовуючи читання, лекції та ставлячи свої п’єси. П’єси Булгакова «Самооборона» і «Брати Турбіни» знаходять відгук у глядачів. У 1921 році він вирішує вирушити до Москви, щоб продовжити літературний шлях.
На початку 1920-х Михайло Булгаков пробує свої сили в журналістиці, влаштовуючись хронікером у «Торгово-промисловий вісник». Коли це видання закривається, він переходить у газету «Рабочий», а пізніше — кореспондентом і редактором листів у популярний журнал «Гудок». Фінансові труднощі змушували його братися за будь-яку роботу, і Булгаков активно публікує фейлетони та сатиричні нариси. «Гудок» у той час збирав навколо себе відомих письменників: Ільфа і Петрова, Катаєва, Олешу, Бабеля. У квітні 1922 року до них долучився і Булгаков, його гостра іронія та яскравий стиль одразу привернули увагу. У «Гудку» з’являються такі твори, як «Пригоди Чичикова», «Червона корона», «Чаша життя», де він засуджує міщанство, брехливість і лицемірство.
Постановка п’єс Булгакова
До 1923 року Булгаков усе більше часу віддає літературі. Він працює над романом «Біла гвардія», вдень продовжуючи писати фейлетони, а вечорами — сторінки майбутнього твору. Цього ж року він завершує оповідання «Ханський вогонь». Восени Булгаков стає членом Всеросійської спілки письменників, а незабаром отримує запрошення від режисера Бориса Вершилова адаптувати «Білу гвардію» для театру. Вже у вересні Михайло читає трупі чорновий варіант драми, яка отримала назву «Дні Турбіних».
Незабаром після успіху «Днів Турбіних» на Михайла Булгакова очікує новий поворот. Театр імені Вахтангова теж зацікавився його творчістю, і автор обіцяє їм нову п’єсу, бо «Біла гвардія» вже закріплена за МХАТом. У грудні 1925 року він завершує написання комедії «Зойчина квартира». Восени 1926 року відразу два театри дають прем’єри його творів: 5 жовтня «Дні Турбіних» дебютують на сцені МХАТу, а 28 жовтня Театр імені Вахтангова представляє глядачам «Зойчину квартиру». Однак критика виявилася не на боці письменника — йому дорікали за симпатії до «білих» і критику радянського суспільства.
Булгаков і радянська влада мали складні стосунки, і тому 7 травня 1926 року будинок Булгакова обшукують. У нього вилучають щоденник і рукопис сатиричної повісті «Собаче серце». Текст повертається автору тільки через три роки завдяки заступництву Максима Горького, хоча опублікований він буде лише після смерті Булгакова.
Успіх «Днів Турбіних» надихає Булгакова на нову п’єсу про Громадянську війну – « Біг». Однак влада швидко забороняє постановку, побачивши в ній реабілітацію «білого» руху.
Театральна діяльність Булгакова
У червні 1929 року Булгаков пише листа Йосипу Сталіну з проханням дозволити йому емігрувати, але отримує відмову. Невдовзі він повторює запит, але реакція неочікувана: Сталін особисто телефонує письменникові та пропонує йому посаду асистента режисера в МХАТі. З цього почалася театральна діяльність Булгакова
У 1933 році Михайло Булгаков повертається до роботи над своїм давнім проектом, «Романом про диявола», який згодом перетвориться на його головний шедевр – «Майстра і Маргариту». Цей роман, над яким він працював із перервами майже десятиліття, увібрав у себе фантастику, філософію, іронічне осмислення влади і мистецтва.
Восени 1939 року здоров’я письменника різко погіршилося. Незважаючи на важкий стан, він продовжує вносити правки в «Майстра і Маргариту». У лютому 1940 року Булгаков, уже позбавлений можливості писати самостійно, диктує останні зміни до тексту. 10 березня 1940 року письменника не стало.
Булгакова було поховано на Новодівочому цвинтарі в Москві, де знайшли останній притулок багато великих діячів культури. Його роман про кохання, містику і вічні питання буття був виданий лише через багато років після його смерті, ставши справжнім літературним одкровенням і заповітом майстра своїм читачам.
Булгаков і Київський театр
Про цю тему потрібно говорити окремо.Не можна розповідати про творчість цієї людини та не сказати про те, який вплив на неї справив Київський театр. З ранніх років він був захоплений театром, і саме Київ, де він провів значну частину свого життя, став для нього справжньою школою театрального мистецтва. Тоді як місто ще недавно мало репутацію театральної провінції, до моменту дорослішання Булгакова воно перетворилося на один із провідних театральних центрів. Із заснуванням драматичного театру Соловцова 1891 року Київ отримав власну значущу сцену, а його опера вже була відома сильною трупою і приваблювала іменитих виконавців. З початком Першої світової війни театральне життя в місті пожвавилося ще більше — сюди з’їжджалися відомі актори та режисери з Москви, Петрограда та інших міст.
Після революції Київський театральний світ продовжив процвітати: місто наповнилося різноплановими виставами — від драм і опер до кабаре і театрів мініатюр, де на сценах лунали російська, українська, польська, німецька та єврейська мови. Цей театральний калейдоскоп справив сильний вплив на Булгакова, який виріс, спостерігаючи за таким розмаїттям постановок. Не дивно, що театральні мотиви стали одним із ключових елементів його творчості — саме київський культурний дух зародив у ньому пристрасть до драматургії та зробив його «пташеням» київського культурного гнізда. Булгаков і українська культура дуже тісно пов’язані між собою.
Висновок
Творчість Михайла Булгакова залишається унікальним явищем світової літератури, відзначаючи його як непересічного митця, чиє бачення світу, іронія та глибокий психологізм знайшли відображення в літературі, драматургії й сатирі. Булгаков пройшов непростий шлях, поєднавши у собі кілька світів – медицину, театр і літературне покликання. Медицина і театр у житті Булгакова стали тим джерелом, завдяки якому він збагатив своє розуміння людської натури та незворушно спостерігав за тими сторонами людського життя, які не завжди відкриваються очам. Цей медичний досвід знайшов відображення у його відомих «Записках юного лікаря», де його погляд на світ відрізнявся від інших – точний, без ілюзій, але завжди з теплом і співчуттям до людей.
Більше про історію Києва читайте на нашому порталі.
