Його знають далеко за межами нашої країни як талановитого етнографа й збирача пісенного фольклору, диригента й піаніста, а ще як відомого громадсько-освітнього діяча й фундатора національної музичної класики. Ім’я цієї людини – Микола Лисенко.
Коротку біографічну довідку про відповідного митця, якого по праву називають батьком української музики, а також розповідь про найбільш важливі віхи його життя та творчості містить подальший текст.
Дитячі роки та освіта
Малою батьківщиною композитора стало невеличке село Гриньки на Полтавщині. Народився він у 1842 році навесні, 22 березня.
На той час відповідний населений пункт належав до Кременчуцького повіту. Нині він територіально входить до Глобинського району.
Батько майбутнього музиканта був армійським офіцером та поміщиком. Відомо, що він мав гарну освіту та передові громадські погляди для свого часу. А перші уроки музики Миколі давала його мати.
У дитинстві біографія Миколи Лисенка була типовою як для хлопчика з освіченої родини тієї епохи. Коли йому виповнилося 10 років, батьки привезли свого сина до Києва. У цьому місті засновник національної музики розпочав навчання в приватному чоловічому пансіоні. Уже тоді хлопчик зацікавився народними піснями, почав записувати їх.
Після успішного закінчення пансіону Лисенко продовжив навчання продовжив в 2-й гімназії міста Харків. У студентські роки юнак брав участь у концертах та приділяв неабияку увагу вивченню музичних творів.
У 1859 хлопець вступив до Харківського університету, але вже за рік він вирішив перевестися до вишу іншого міста. Причина – переїзд родини Лисенків до Києва, що був пов’язаний з фінансовими проблемами.
Вибором Миколи став імператорський університет Святого Володимира. Музикант закінчив цей престижний заклад з відзнакою в 1864 році. Він навчався у відповідному вузі на фізико-математичному факультеті природничого відділу, але обраний напрям фаху не став на заваді для глибокого вивчення цим обдарованим студентом української мови.
Активна музично-громадська діяльність Лисенка розпочалася ще в його молоді роки. Навчаючись у виші, він був членом спільноти «Київська громада», диригентом студентського хору, організатором недільних робітничих шкіл та учасником підготовки відомого довідкового видання Бориса Грінченка «Словник української мови».
Наступного року після отримання університетського диплома цей молодий науковець захистив дисертацію, ставши кандидатом природничих наук.
Пропрацювавши пару років на посаді мирового посередника в селі Таращі, що на Київщині, Микола Віталійович продовжує займатися збиранням та обробкою творів пісенного фольклору. Підсумком цієї роботи виявилося видання двох збірок пісень для голосу з фортепіано й написання першої опери «Андріашіада».
Останнім навчальним закладом, який успішно закінчив митець, стала консерваторія в Лейпцигу. Саме в цьому німецькому місті йому вдалося видати підготовлену до від’їзду за кордон збірку творів українського пісенного фольклору. А ще навчання в консерваторії композитор поєднував з написанням музики на твори легендарної збірки віршів Тараса Шевченка «Кобзар».
Важливі віхи життя й творчості
Хоча вищу музичну освіту митець здобув у Німеччині, Микола Лисенко та Київ є поняттями нерозривними. До цього українського міста, що стало для нього рідним, музикант повернувся одразу після закінчення консерваторії.
Саме в ньому найбільш активно розгорталася творча, викладацька та громадська діяльність відповідного композитора.
1872 року Лисенку, який разом з Михайлом Старицьким керував музично-драматичним гуртком, вдалося отримати дозвіл на театральні постановки оперет українською мовою. Після цього написані ним музичні твори «Різдвяна Ніч» та «Чорноморці» увійшли в театральний репертуар на постійній основі. Ці оперети досі фахівці вважають за основу українського оперного мистецтва.
Наступного року Миколою Віталійовичем була опублікована власна перша наукова праця з музикознавства. Назва даної роботи – «Характеристика музичних особливостей малоросійських дум та пісень, що їх виконує кобзар Остап Вересай».
Тоді ж, у 1872 році, творчий шлях Миколи Лисенка був ознаменований написанням ряду музичних п’єс для фортепіано та симфонії-фантазії на фольклорно-історичну тематику «Козак Шумка».
Після перебування впродовж 1874-1875 років в місті Петербург, в якому, співпрацюючи з Римським-Корсаковим, митець займався вдосконаленням своєї композиторської майстерності, Лисенко розпочинає свою педагогічну кар’єру.
З 1878 року він навчає професійній грі на фортепіано вихованок Інституту шляхетних дівчат.
Пізніше митець влаштовує кілька разів гастрольні тури по різних регіонах України. Такі масштабні турне піаніст та диригент називав «хоровими подорожами». Програма його виступів була переважно представлена хоровими творами на вірші Шевченка та народними піснями в обробці композитора.
Активна педагогічна діяльність Лисенка продовжилася після відкриття ним своєї музично-драматичної школи в 1904 році. Профільні науковці вважають відповідну установу першим вищим навчальним національним закладом рівня консерваторії.
У цьому освітньому закладі митець не лише був директором, але й працював викладачем фортепіано. Відомо, що така педагогічна діяльність та прогресивна громадська позиція видатного композитора не відповідала канонам імперського режиму.
Тому Миколу Віталійовича постійно контролювала поліція. Одного разу він навіть був заарештований представниками відповідних органів, проте протримали піаніста за ґратами менше однієї доби.
Київська музично-драматична школа Лисенка – не єдина створена ним структура. Цей діяч відомий як фундатор музичного товариства «Боян» та як голова ради правління організації громадсько-політичного профілю «Київський український клуб з музичними вечорами».
Життя видатного митця обірвалося неочікувано. Помер він 24 жовтня 1912 року від серцевого нападу.
Місцем урочистого та скорботного прощання киян із цим славетним музикантом і педагогом став Володимирський собор. Поховали Лисенка на байковому цвинтарі в місті Київ.
Микола Лисенко: цікаві факти
Відомо, що мати цього піаніста, яка закінчила Петербурзький інститут шляхетних дівчат, спілкувалася з усіма здебільшого французькою, й цього ж вимагала від усіх членів родини, включаючи маленького Миколку.
Учителем російської мови для композитора в дитинстві став відомий поет Афанасій Фет, що товаришував із його батьком та служив разом із ним.
Курс навчання в Лейпцігській консерваторії був чотирирічним, проте Лисенку вдалося його пройти вдвічі швидше – за два роки.
Перші вірші Кобзаря, які Микола Віталійович поклав на музику, – це легендарний шевченківський «Заповіт», а також поезії «Туман, туман долиною» та «Одна я, одна».
У наш час чим відомий Микола Лисенко знає практично кожен, навіть далекий від світу музичного мистецтва українець.
Плідній творчій, викладацькій та громадській діяльності цей митець присвятив понад 40 років свого життя.
Його спадщина включає композиторські твори різноманітної жанрової специфіки – від оперних та хорових до вокальних, інструментальних та численних обробок народних пісень, загальна кількість яких перевищила 600.
Опери Лисенко створював не лише для дорослого слухача, а й дитячі. Їх приклади – «Коза-дереза» та «Пан Коцький». На написання багатьох оперних творів композитора надихнули літературні твори відомих письменників, зокрема, Івана Котляревського та Миколи Гоголя. Доказ цьому – однойменні опери «Наталка Полтавка», «Енеїда» та «Тарас Бульба».
Найбільш культовим твором цього композитора, який слухають представники української діаспори в усіх куточках планети стоячи, вважається «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний»).
А найпопулярніша пісня Лисенка, в яку він віртуозно перетворив ліричний вірш Михайла Старицького – «Ніч яка місячна».
Митець одружувався двічі. У першому шлюбі він прожив близько 12 років. Його дружиною була Ольга О’Коннор. Дітей у цього подружжя не було.
За деякий час після розлучення Микола став жити разом з однією зі своїх учениць. Цю дівчину звали Ольга Липська. Офіційно зареєстровані стосунки пари не були, проте співмешканка народила Лисенку семеро дітей, двоє з яких повмирали невдовзі після народження.
Архів композитора понині містить чимало нотних записів, що є досі недослідженими й невідомими для музикознавців.
Приміщення Київської філармонії прикрашає скульптурне погруддя цього митця, а на його малій батьківщині встановлено пам’ятник Лисенку.
З нагоди 150-річчя композитора (1992) Укрпоштою була випущена присвячена йому поштова марка, а до 160-ї річниці від дня народження Миколи Лисенка (2002) НБУ випустив ювілейну монету з його зображенням.
Більше про історію Києва читайте за посиланням.
