Обличчям столиці України є Хрещатик – місце, що точно передає неповторний міський колорит та зберігає багато спогадів.
Пропонована стаття є розповіддю про цю затишну та гамірну вулицю, оспівану поетами, якою кияни пишаються, а мільйони туристів – щиро захоплюються.
Історія Хрещатика
Походження назви та її зміни
Однозначної думки фахівців щодо найменування вулиці Хрещатик, що стала в Києві головною, нема.
Проте більшість істориків вважають, що походження її назви пов’язане з місцевістю, в якій цей об’єкт був побудований. Називали даний регіон Хрещатою долиною або ж Хрещатим яром.
Місцевість тут за часів існування Київської Русі була дійсно своєрідною: долина перехрещувалася, перетиналася ярами.
Відома ще одна, найстаріша назва даної ділянки – Перевесище. За даними джерел, у прадавні часи тут промишляли мисливці, які «переважували» пастки для лову здобичі.
У 1837 році, коли був створений перспективний план забудови міста, дану вулицю вказали в цьому проекті як Хрещатицьку. Згодом відповідна назва трансформувалася в Хрещатик.
Перше офіційне перейменування об’єкту датується 1923 роком. Тоді вулиці дали назву Вацлава Воровського. Це було ім’я радянського дипломата, вбитого в Лозанні емігрантом- білогвардійцем. Таке рішення було для більшовицької пропаганди типовим.
Але історична назва повернулася вулиці через 14 років за дивним збігом обставин. Причина такого нестандартного випадку описана Лідією Пономаренко – видатним істориком та києвознавцем.
Відомо, що одного разу на черговому з’їзді компартії в Москві Сталін оговорився, задавши секретарю ЦК комуністів України питання: «А як там ваш Хрещатик?»
Реакція на нього була миттєвою: у той же день влада Києва отримала телеграму, за вимогою якої Хрещатик знову мав стати Хрещатиком. Відповідна постанова була видана до кінця дня. А вулицю Воровського «перенесли» на Кудрявську. До ранку таблички на об’єктах були поміняні, що надзвичайно здивувало й потішило киян.
Матеріал про цю неймовірну історію, яку повідала Пономаренко представникам ЗМІ під час інтерв’ю, був опублікований у виданні «Україна молода».
Чесно кажучи, прижитися тимчасовій новій назві вулиці за майже півтора десятка років не вдалося: містяни продовжували називати її по-старому.
Намагалися змінити назву Хрещатика і нацисти за часів окупації міста під час Другої світової війни. Фашисти її назвали «Фон Ейхгорнштрассе» – це було прізвище одного з німецьких головнокомандувачів, якого вбили в Києві в 1918 році.
Про таке перейменування, що лишилося в спогадах небагатьох очевидців, забули одразу після звільнення Києва.
Найдавніша історія
У давньоруську епоху на місці Хрещатика простиралася поросла лісовими хащами долина, що перетиналася невеликим струмком.
Ця вузенька водна артерія, на думку істориків, брала початок на місці розташування театру імена Івана Франка і прямувала до річки Клов у районі Басейної вулиці.
Місцеві мешканці за давніх часів тут полювали на дичину, звіра та птахів. Зброю для цього використовували не завжди – часто альтернативою лука зі стрілами ставали тенета. Мисливці їх періодично оглядали, відстежуючи, чи не потрапив до пастки звір. Ці капкани «переважували», від того й називали дану місцевість Перевесищем.
До ХV століття місцевість, густо пересічену ярами, називали й Хрещатою долиною. У письменах періоду пізнього середньовіччя вона також згадується як Піски та Евсейкова долина.
Аж до початку ХІХ століття, точніше до 1806 року, будівництво на цій території не велось. Простір, де знаходиться сучасний центральний Майдан, була огороджений захисними валами, а існуючі будівлі ледь доходили до сучасної вулиці Прорізної.
На місці Печерських воріт був вал, потім на ньому звели ворота Лядські.
Дорогу, що сполучала Поділ і Печерськ, проклали близько трьох віків тому. Зараз цей шлях є Володимирським спуском та вулицею Михайла Грушевського.
Такі рішення відкрили можливість для початку формування теперішнього Європейського Майдану, що починає Хрещатик.
Забудовуватись відповідна територія стала лише через тисячу років після того, як був заснований Київ. Поява перших житлових будинків на Хрещатику датується аж кінцем ХVІІІ століття.
Це, незважаючи на значну площу міста на той час, – воно простиралося від Подолу до району Куренівка, в якому козаки зводили свої курені.
Перші будівлі та інші цікаві факти
Спорудження найперших будинків на території між Майданом та Європейською площею аж до вулиці Прорізної, де нині простирається Хрещатик, розпочалося в 1797 році.
Причиною початку відповідних будівельних робіт стало переведення контрактового ярмарку з міста Дубно в Київ.
Зводили перші будівлі з дерева. Першим домом-палацом, побудованим із каменю, стала садиба колезького радника Онуфрія Головинського – на той час він виконував обов’язки губернського маршала.
У 1806 році на початку цієї вулиці звершилося будівництво першого в Києві Міського театру. Відомо, що його дерев’яна споруда височіла до 1851 року, доки не була знесена. Після цього на місці театру почалося спорудження триповерхового готелю «Європейського». Автором його проекту був відомий архітектор Олександр Береті.
Статус та зовнішній вигляд вулиці, що вела на Бессарабську площу, Хрещатик отримав у 1830 році. Відомо, що в цей час вулицю вже негласно називали Хрещатиком. Офіційно така назва їй була присвоєна 1869 року.
1890-й рік є датою прокладки по Хрещатику першого маршруту міського кінного шляху. Двома роками пізніше ним став курсувати електричний транспорт – другий на території європейського континенту та перший в історії царської Росії трамвай.
Поклали асфальт на головній вулиці Києва в 1936 році. Під час асфальтних робіт трамвайну лінію демонтували. Відтоді Хрещатиком став курсувати тролейбус – більш зручний та не такий голосний, як його дзвінкий попередник.
Ця вулиця є в Києві найкоротшою та найширшою. Її довжина складає 1,2 км, а ширина становить у різних місцях від 75 до 100 метрів.
Деякі історики називають Хрещатик язичницькою вулицею – за час його існування на ній не було збудовано жодного християнського храму, хоча загалом, наприклад, станом на 1917 рік місто налічувало понад 300 церков.
Друга світова та повоєнні роки: як мінялося обличчя вулиці
У вересні 1941 року більшість будівель Хрещатика та прилеглих до нього вулиць були знищені. Зруйнували їх зовсім не фашисти – наказ підірвати споруди віддала Москва, а виконали його радянські збройні сили та НКВС.
Для цього використовувалися радіокеровані міни. Дома на головній вулиці Києва здійняли в повітря через кілька днів після окупації міста. Зробити цей жахливий вчинок «совєтам» допомогли радіокеровані міни.
У результаті підриву головне місто України спалахнуло – пожежа тривала кілька днів.
Коли війна скінчилася, Хрещатик виглядав страхітливо – це були практично суцільні руїни. Дивом уціліти вдалося тільки кільком будинкам, що стояли на початку вулиці й на перехресті, де пролягає бульвар Тараса Шевченка.
Масштабна забудова була розпочата наприкінці 1940-х років. Для відбудови був обраний єдиний архітектурний стиль, який демонструє киянам та гостям міста його найвідоміша вулиця і сьогодні. Даний архітектурний напрямок відомий під назвою «сталінський ампір» або «сталінське бароко».
Участь у відновлені улюбленої вулиці брали тисячі кияни, від підліткового до похилого віку. За результатами реконструкції, що велася згідно архітектурних проектів А. Власова, В. Єлізарова, Б. Приймака та інших фахівців під керівництвом інженера І. Скачкова Хрещатик на 100 метрів був розширений.
Архітектурна специфіка: найвідоміші будівлі
Увагу відвідувачів і мешканців Києва насамперед привертають малочислені старовинні будинки, які дивом уціліли під час війни.
Три відповідних споруди височіють на парному боці вулиці більше сотні років.
Серед них – дім № 6, зведений у 1911 році за проектом Д.Торова та І. Зекцера. Його родзинкою є декор фасаду у вигляді горельєфа, що копіює роботу бельгійського скульптора К. Меньє «Індустрія».
Будинки № 8 та № 10, які є типовими офісними спорудами 1910-х років, проектувалися зодчим П.Андрєєвим як банки.
Ще однією банківською будівлею аналогічного часу, що демонструє стиль модерн з ознаками італійського ренесансу, є №32, спроектований архітектором Д. Ліндвалем. Вище карнизу привертає до себе увагу скульптурна композиція, присвячена мореплавству та торгівлі, а поверх вікон першого поверху розташовані зображення жіночих голів. Два з них втратило форму в 1941 році – тоді на Хрещатику було таке пекло, що навіть камені плавились.
Майже повністю вдалося вціліти у полум’ї війни й кварталу, до якого з одного боку прилягає бульвар Тараса Шевченка, а з іншого – вулиця Богдана Хмельницького, від будинку № 40 до № 52.
Кожна зі споруд цього ряду є унікальною історичною пам’яткою нашої столиці, побудованою в період 1873-1899 років. Свого часу відповідні будівлі належали відомим київським можновладцям. Будинок № 41/1 у минулому був готелем «Кане», в якому зупинялося багато знаменитостей, в тому числі художник-символіст Михайло Врубель.
А дім № 52 у 20-х роках був славнозвісним музично-драматичним театром імені Миколи Лисенка, який вважають справжньою колискою національного мистецтва.
Хрещатик – вулиця на воді
За давніх часів існування цієї київської вулиці, струмок, про який ішлося вище, не пустили до канави, як колись це зробили з річкою Глубочицею. Йому дозволили вільно текти вулицею, через що містяни в період злив відчували значні незручності.
У результаті сильних дощів вода текла в струмок із сусідніх пагорбів – русло його розливалося, і будинки киян підтоплювалися.
Як свідчать архівні документи, на цій вулиці траплялись випадки, коли вода затоплювала навіть вози разом із тягловою худобою та пасажирами. Глибина потічка, яку зливи і повені перетворювали на ріку, могла сягати кількох метрів. Наприклад, у 1840 році, під час весняного паводку було зафіксована відстань від поверхні води до його дна цілих 2,5 метри. Тоді повінь затопила майже два десятка будинків, не обійшлося й без людських жертв.
Це лихо поклало край терпінню городян – вирішили спорудити велику трубу з цегли й помістити в неї струмок. Але й таке рішення виявилося неефективним. Дощі знову перетворювали зливостоки на річку. Це періодично призводило до загибелі людей та коней.
Розпочалося будівництво ще більшої труби, але чергова сильна повінь, що сталася в 1889 році, змусила припинити відповідні роботи майже на півтора десятка літ.
Нові зливостоки були встановлені в 1903 році. Проте й після цього вулиця періодично щезала під водою.
Востаннє люди загинули на Хрещатику через надсильну зливу, що змогла заповнити колектор за лічені хвилини, відносно недавно – в 2008 році. Тоді вода забрала життя двох молодих дигерів.
Але про те, що під культовими магазинами, елітними рестораціями та готелями, що височіють зараз на Хрещатику, понині тече той самий струмок, не здогадуються навіть багато киян. Упродовж останніх десятиліть старий колектор неодноразово реставрували. Він і досі сумлінно виконує свою роботу, приймаючи води непокірного струмка та направляючи їх від Європейської площі до річки Клов біля бізнес-центру «Парус».
