Київ є містом, славним своєю історією, а її, як відомо, творять люди. Однією з особистостей, якою пишається наша столиця і вшановують у всьому світі, є Валерій Лобановський.
Минуло вже понад 20 років від дня його раптової смерті, а Валерій Васильович досі вважається кращим футбольним тренером міжнародного масштабу.
Ця стаття розповідає про його життєвий шлях, спортивну та тренерську кар’єру, відкриває маловідомі сторінки біографії, а ще знайомить зі звичками та вдачею цього талановитого киянина, що зробив українське «Динамо» знаменитим.
Початок кар’єри
Незабаром Валерій Лобановський міг би відзначати свій 85-річний ювілей.
Народився він 6 січня 1939 року, в Київській середній школі № 319 школі навчався на «відмінно» і став одним із її випускників-медалістів.
Футбол став захопленням Валерія з дитинства. Закладом, де він уперше почав відвідувати відповідну секцію, стала дитяча спортивна школа №1. Після цього була Київська футбольна школа молоді, в якій юний спортсмен відпрацьовував свої футбольні навики під керівництвом наставника Миколи Чайки.
Паралельно з наполегливими тренуваннями, футболіст знаходив час для навчання у вузах. Першу вищу освіту він здобув у Київському політехнічному інституті, другу, закінчивши політехнічний інститут міста Одеса.
До учасників київської футбольної команди «Динамо» Валерій Лобановський приєднався в 1957 році. Спершу він входив до складу «дублерів», а двома роками пізніше був зачислений в основний командний склад.
1961 рік став для київських «динамівців» доленосним – уперше вони витіснили з позиції лідера московських суперників. У перемозі киян в чемпіонаті СРСР була значна заслуга Лобановського, гра якого була демонстрацією вищого пілотажу – ним було забито 10 голів.
Від гравця до тренера
Грати Валерію довелося не тільки в «Динамо», а також в одеському «Чорноморці» та донецькому «Шахтарі».
Загалом у межах радянських чемпіонатів цей футболіст взяв участь у 253 матчах. На його рахунку понад 70 голів.
Валерій Лобановський також був неодноразово членом національної та олімпійської збірної Радянського Союзу та учасником відбіркового турніру Олімпіади (1964 рік).
Тренером Валерій Васильович почав працювати з 1968 року. Спершу він очолював «Динамо» Дніпропетровську. Завдяки майстерності наставника, ця команда значно підвищила власний рейтинг – вона посіла почесне шосте місце в чемпіонаті вищої ліги.
З 1973 року тренер став керувати київським «Динамо». Досягнення клубу в цей час були надзвичайними:
- 7 перемог на чемпіонатах країни;
- 6 нагород «Кубок СРСР»;
- 2 Кубки на чемпіонатах Європи;
- Суперкубок УЄФА (1975).
Очолювана Лобановським збірна СРСР у 1976 році взяла «бронзу» на Олімпійських іграх, а в 1988-му отримала титул віце-чемпіона європейського континенту.
Наставником київського «Динамо» цей видатний тренер став знову в 1997 році, а три роки потому він тренував збірну України. Керовані цим метром, наші футболісти знову досягали успіхів.
1999 рік став датою, коли «динамівці», отримавши перемогу над мадридським «Реалом», вийшли у півфінал, а трьома роками пізніше їм удалося увійти в відбірковий турнір Чемпіонату світу.
Ніхто не очікував, що цей стрімкий злет буде перерваний раптовою смертю Лобановського. З життя легендарний тренер пішов 13 травня 2002 року. Кількома днями раніше, коли на полі тривав матч «Динамо» – «Металург», з ним трапився інсульт, і лікарям, на жаль, не вдалося Валерія Васильовича врятувати.
Валерій Лобановський: маловідомі й цікаві факти
Родовід. За радянських часів оприлюднювали інформацію, що батько Валерія був комірником Київського млин-заводу, а мати господаркою. Проте інформація про походження тата тренера з дворянського роду графів, замовчувалась. Не афішувалися й родинні зв’язки мами Лобановського з письменником Олександром Бойченком – а це були рідні сестра і брат.
В юні роки Валера, крім футболу, захоплювався точними науками, технікою та шахами. Бувши студентом, він брав участь в шахових чемпіонатах КПІ, досягаючи блискучих результатів.
Завдяки технічній освіті, Лобановський зміг розробляти як точні системи розрахунків процесів тренувань, так і інноваційні, авторські прийоми гри. У їх числі – відомий «сухий лист», що передбачав підкручену подачу м’яча для подальшого голу з кутового та створення математичної моделі фізичних навантажень на гравців.
Підопічні часто давали Валерію Васильовичу різні жартівливі прізвиська. Найвідоміші з них – «Гусак» (тренер був високого зросту), «Маятник» (нервуючи під час матчів, Лобановський мав звичку розхитуватися на трибуні), «Соняшник» (на обличчі наставник мав веснянки), а ще Генерал та Метр.
Окрім вітчизняних команд, Лобановський тренував і зарубіжні. Він працював зі збірними Кувейту та ОАЕ, вивівши арабську команду на четверте місце Кубку Азії в 1992 році. Причиною розриву контракту з арабами стали конфлікти тренера з главою країни – шейхом. А коли Валерій повернувся в Київ, він отримав від арабського шейха листа, в якому той приносив вибачення.
Улюбленим музичним стилем Лобановського був американський джаз. Близькі та шанувальники дарували йому платівки відповідної жанрової специфіки, і ці презенти були йому до душі. Одного разу за часів СРСР такий подарунок йому привезли з Чилі – від цього метр був у захваті.
Окрім майстерності на полі, Валерій Лобановський прагнув прищепити кожному своєму підопічному потяг до культурних та історичних цінностей. Він часто був ініціатором походів команди в кінотеатри та на екскурсії.
Ще відомо, що Валерій Лобановський не терпів азартних, зокрема карткових ігор, і вважав, що число 13 має негативну магічну сутність, тому керовані ним футболісти під цим номером на поле не виходили взагалі.
Поховали тренера, що став кумиром мільйонів, в столиці України на Байковому кладовищі. Зараз ім’я цієї видатної людини носить київський стадіон «Динамо» та проспект у Києві, що раніше був Червонозоряним.
Більше про спорт та цікаві факти з його історії читайте в розділі “Спорт-Life“.
